Биография чайковского на украинском языке

Чайковський Андрій Якович

Біографія

Андрій Якович Чайковський народився 15 травня 1857р. в м. Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця. Рано осиротів і виховувався в своїх родичів. Початкову освіту одержав у дяка с. Гордині, закінчив у 1877р. Самбірську гімназію і, відбувши річну військову службу, поступив на філософський факультет, а через рік перейшов на правничий відділ Львівського університету. Працював адвокатом у Львові, потім у Бережанах відкрив адвокатську канцелярію, перед першою світовою війною переїхав до Самбора, а після війни поселився в Коломиї, де й жив до дня смерті 2 червня 1935р.

Ще в гімназійні роки Чайковський захопився громадською роботою, був активним членом і навіть головою студентського товариства «Дружній Лихвар», одним із керівників львівської «Просвіти», займався організацією читалень, різних товариств, якими рясніла з кінця XIX ст. Галичина («Боян», «Надія» тощо).

Літературна діяльність письменника розпочалася у 1888р., коли в народовській газеті «Діло» з’явилися його статті про «причини зубожілості наших селян в судівництві» та про біблійні й старогрецькі судові процеси. Сорокарічний ювілей літературної праці А. Чайковського Галичина відзначала у 1928р.

Але А. Чайковський почав писати ще в гімназії під впливом прочитаних книжок, писав драми й оповідання, та, як свідчить О. Маковей, через якийсь час із них «сміявся», а далі й зовсім покинув літературне писання «задля недовір’я в себе і невзгодин життя». Можемо твердити, що особливості таланту А. Чайковського вимагали життєвого досвіду, живих фактів дійсності, а для історичних повістей — серйозної історичної лектури, систематичних історичних знань. І він надовго замовк. Важкі обставини особистого сирітського життя, враження від військової служби і походу 1882р. на придушення повстання в Боснії, а далі адвокатська практика, що ввела його в глибини соціального буття народу і тайники його психології, фундаментальне вивчення національної історії, в контексті якої виразніше розкривалося сучасне і майбутнє народу, спонукали серйозно взятися за перо. А. Чайковському було вже під сорок.

Андрій Чайковський швидко здобув славу всеукраїнського письменника. Інтелігенції Східної України він був відомий уже в середині 90-х років XIX ст. з галицьких періодичних видань, що все-таки доходили до Києва, Чернігова, Одеси, продираючись крізь рогатки царської цензури. У березневій книзі журналу «Літературно-науковий вісник», що постав замість народовської «Зорі» та Франкового журналу «Житє і слово» і почав у 1898р. виходити як загальноукраїнський літературно-художній і громадсько-політичний журнал, було надруковано розлогу «літературно-критичну студію» Осипа Маковея «Андрій Чайковський». Тритомна антологія «Вік» (1902) представила українським читачам Наддніпрянщини Андрія Чайковського біо-бібліографічними відомостями про нього і уривком із повісті «Олюнька». Відтоді він стає справді всеукраїнським письменником, знаним в Австро-Угорщині й Росії.

Письменник глибоко знав сучасне йому селянське життя, на цю тему написав низку творів, що з’являлися окремими виданнями — «Образ гонору» (1895), «Бразілійський гаразд» (1896), «Не піддайся біді» (1908), «Не було виходу» (1927).

Життя галицької інтелігенції постає з багато в чому автобіографічної повісті «Своїми силами» (1902). Це твір про «шестидесятників» і «семидесятників» минулого століття на Галичині. Про інтелігенцію йдеться і в тритомній повісті «З ласки родини» (1910) та в повісті «Панич» (1926).

Велику популярність принесли письменникові твори з життя так званої «ходачкової» шляхти. Уже перші твори цього тематичного циклу «Олюнька» (1895) та «В чужім гнізді» (1896) викликали як схвальні відгуки Франка, Маковея, так і серйозну розмову про шляхи розвитку письменницького таланту А. Чайковського.

Заохочений до праці увагою Франка і Маковея, підбадьорюючими похвалами й порадами, А. Чайковський виявляє дивовижну творчу активність. Тільки з життя «ходачкової шляхти» він створив дві великі трилогії («Олюнька» — 1895, «В чужім гнізді» — 1896, «Малолітній» — 1919, «Своїми силами» — 1902, «З ласки родини» — 1910, «Панич» — 1921).

Один за одним з’являлися в світ твори, написані на матеріалі історії козаччини: «Козацька помста» (1910), «Віддячився» (1913), «За сестрою» (1914), «На уходах» (1921), «З татарської неволі» (1921), «Олексій Корнієнко», ч. І—ІІІ (1926 — 1929), «Украдений син» (1930), «Сонце заходить» (1930), «Богданко» (1934), «Полковник Михайло Кричевський» (1935) та багато інших.

Не тільки твори селянської тематики, повісті про інтелігенцію і з життя «ходачкової шляхти», а й численні твори на історичну тематику були підготовчою роботою до написання історичного роману «Сагайдачний». Було написано ще кілька творів і після «Сагайдачного», але вони вже значно поступаються і за художністю, і за освітньо-громадською значимістю, хіба що додають відомостей про джерела історичної прози письменника.

Трапилося так, що після об’єднання західноукраїнських земель із Радянською Україною один із найпопулярніших письменників, історичними творами якого зачитувалась уся українська громадськість, був надовго забутий. Тільки в 1958р. після тривалої перерви львівське видавництво «Каменяр» видало збірку творів А. Чайковського «За сестрою» з післямовою Ю. Мельничука, який багато зробив не тільки для повернення письменника в читацький обіг, а й для повернення до нормального життя його родини, викинутої безправністю за межу Європи і Азії. У 1966р. «Каменяр» здійснив ще одне видання творів під назвою «Олюнька». І лише через 23 роки відбулася нова зустріч українського читача з письменником — із його «Сагайдачним».

Источник

Андрі́й Я́кович Чайко́вський (15 травня 1857, Самбір — 2 червня 1935, Коломия) — український письменник, громадський діяч, доктор права, адвокат уГаличині. Діяч Національно Демократичної Партії, згодом УНДО, один з організаторів УСС, повітовий комісар ЗУНР у Самборі.

Андрій Якович Чайковський народився 15 травня 1857р. в м. Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця. Рано осиротів і виховувався в своїх родичів. Початкову освіту одержав у дяка с. Гордині, закінчив у 1877р. Самбірську гімназію і, відбувши річну військову службу, поступив на філософський факультет, а через рік перейшов на правничий відділ Львівського університету. Працював адвокатом у Львові, потім у Бережанах відкрив адвокатську канцелярію, перед першою світовою війною переїхав до Самбора, а після війни поселився в Коломиї, де й жив до дня смерті 2 червня 1935р.
Ще в гімназійні роки Чайковський захопився громадською роботою, був активним членом і навіть головою студентського товариства “Дружній Лихвар”, одним із керівників львівської “Просвіти”, займався організацією читалень, різних товариств, якими рясніла з кінця XIX ст. Галичина (“Боян”, “Надія” тощо).
Літературна діяльність письменника розпочалася у 1888р., коли в народовській газеті “Діло” з’явилися його статті про “причини зубожілості наших селян в судівництві” та про біблійні й старогрецькі судові процеси. Сорокарічний ювілей літературної праці А. Чайковського Галичина відзначала у 1928р.
Але А. Чайковський почав писати ще в гімназії під впливом прочитаних книжок, писав драми й оповідання, та, як свідчить О. Маковей, через якийсь час із них “сміявся”, а далі й зовсім покинув літературне писання “задля недовір’я в себе і невзгодин життя”. Можемо твердити, що особливості таланту А. Чайковського вимагали життєвого досвіду, живих фактів дійсності, а для історичних повістей — серйозної історичної лектури, систематичних історичних знань. І він надовго замовк. Важкі обставини особистого сирітського життя, враження від військової служби і походу 1882р. на придушення повстання в Боснії, а далі адвокатська практика, що ввела його в глибини соціального буття народу і тайники його психології, фундаментальне вивчення національної історії, в контексті якої виразніше розкривалося сучасне і майбутнє народу, спонукали серйозно взятися за перо. А. Чайковському було вже під сорок.
Андрій Чайковський швидко здобув славу всеукраїнського письменника. Інтелігенції Східної України він був відомий уже в середині 90-х років XIX ст. з галицьких періодичних видань, що все-таки доходили до Києва, Чернігова, Одеси, продираючись крізь рогатки царської цензури. У березневій книзі журналу “Літературно-науковий вісник”, що постав замість народовської “Зорі” та Франкового журналу “Житє і слово” і почав у 1898р. виходити як загальноукраїнський літературно-художній і громадсько-політичний журнал, було надруковано розлогу “літературно-критичну студію” Осипа Маковея “Андрій Чайковський”. Тритомна антологія “Вік” (1902) представила українським читачам Наддніпрянщини Андрія Чайковського біо-бібліографічними відомостями про нього і уривком із повісті “Олюнька”. Відтоді він стає справді всеукраїнським письменником, знаним в Австро-Угорщині й Росії.
Письменник глибоко знав сучасне йому селянське життя, на цю тему написав низку творів, що з’являлися окремими виданнями — “Образ гонору” (1895), “Бразілійський гаразд” (1896), “Не піддайся біді” (1908), “Не було виходу” (1927).
Життя галицької інтелігенції постає з багато в чому автобіографічної повісті “Своїми силами” (1902). Це твір про “шестидесятників” і “семидесятників” минулого століття на Галичині. Про інтелігенцію йдеться і в тритомній повісті “З ласки родини” (1910) та в повісті “Панич” (1926).
Велику популярність принесли письменникові твори з життя так званої “ходачкової” шляхти. Уже перші твори цього тематичного циклу “Олюнька” (1895) та “В чужім гнізді” (1896) викликали як схвальні відгуки Франка, Маковея, так і серйозну розмову про шляхи розвитку письменницького таланту А. Чайковського.
Заохочений до праці увагою Франка і Маковея, підбадьорюючими похвалами й порадами, А. Чайковський виявляє дивовижну творчу активність. Тільки з життя “ходачкової шляхти” він створив дві великі трилогії (“Олюнька” — 1895, “В чужім гнізді” — 1896, “Малолітній” — 1919, “Своїми силами” — 1902, “З ласки родини” — 1910, “Панич” — 1921).
Один за одним з’являлися в світ твори, написані на матеріалі історії козаччини: “Козацька помста” (1910), “Віддячився” (1913), “За сестрою” (1914), “На уходах” (1921), “З татарської неволі” (1921), “Олексій Корнієнко”, ч. І—ІІІ (1926 — 1929), “Украдений син” (1930), “Сонце заходить” (1930), “Богданко” (1934), “Полковник Михайло Кричевський” (1935) та багато інших.
Не тільки твори селянської тематики, повісті про інтелігенцію і з життя “ходачкової шляхти”, а й численні твори на історичну тематику були підготовчою роботою до написання історичного роману “Сагайдачний”. Було написано ще кілька творів і після “Сагайдачного”, але вони вже значно поступаються і за художністю, і за освітньо-громадською значимістю, хіба що додають відомостей про джерела історичної прози письменника.
Трапилося так, що після об’єднання західноукраїнських земель із Радянською Україною один із найпопулярніших письменників, історичними творами якого зачитувалась уся українська громадськість, був надовго забутий. Тільки в 1958р. після тривалої перерви львівське видавництво “Каменяр” видало збірку творів А. Чайковського “За сестрою” з післямовою Ю. Мельничука, який багато зробив не тільки для повернення письменника в читацький обіг, а й для повернення до нормального життя його родини, викинутої безправністю за межу Європи і Азії. У 1966р. “Каменяр” здійснив ще одне видання творів під назвою “Олюнька”. І лише через 23 роки відбулася нова зустріч українського читача з письменником — із його “Сагайдачним”.

Читайте также:  Датские пословицы и поговорки на датском языке

Источник

Біографія П.І.Чайковського

Петро Ілліч Чайковський (1840-1893)

Відомий російський композитор українського походження Петро Ілліч Чайковський народився в далекі часи розквіту романтизму – 25 квітня 1840-го року, в Воткінську, що в Вятській губернії Російської Імперії. Зараз він найбільше відомий як композитор, але серед його амплуа слід також виділити диригента, музичного журналіста і педагога.

Написав він не так вже й багато, всього вісімдесят творів, серед яких три опери та сім симфоній, знамениті балети «Лебедине озеро», «Лускунчик», «Спляча красуня», більше ста романсів.

Ілля Чайковський, батько Петра Ілліча, відомий інженер, а ось Петро Федорович, дід майбутнього композитора, у нього було прізвище Чайка (давній козацький рід),
і народився він в селі Миколаївка, що в Полтавській області. Здобув медичну освіту і потім служив в якості медичного офіцера.

Батьки Петра дуже любили музику. Його мама грала на фортепіано і домашньому механічному органі – оркестріоні. Вони часто чули мелодійні пісні робітників із заводу і селян.

Петро ріс розумним, тямущим хлопчиком. У шість років він вільно висловлювався і писав не тільки російською, а й німецькою та французькою мовами. Однак обдарований хлопчик мав слабке здоров’я, він часто хворів.

Батьки Петра відправили свого сина в Імператорське училище правознавства. Воно знаходилося поблизу від вулиці, яка зараз носить ім’я Чайковського.

Петро провів два роки дуже далеко від рідного дому і від близьких йому людей. Найбільше юнак переживав через розлуки зі своєю матір’ю, до якої був сильно прив’язаний.

1852-й рік. Сім’я переїздить до Петербургу, а Петро поступає в училище. Незабаром він здобуває репутацію гарного піаніста, схильного до імпровізації. В шістнадцять років він став займатися у Луїджі Піччолі і більшу частину свого часу приділяти музиці. Потім наставником юнака стає Рудольф Кюндінгер.

Закінчивши своє навчання в училищі в 1859-му році, Чайковський отримав чин титулярного радника, після чого став працювати в Міністерстві юстиції.

У 1862-му році він став одним з перших студентів Петербурзької консерваторії по класу композиції. Теорії його навчав Микола Іванович Заремба, а оркестровку молодому Чайковському викладав Антон Григорович Рубіншейн – відомий педагог та піаніст.

Ця ідилія тривала до 1865-го року, поки Петро не закінчив Петербурзьку консерваторію з великою срібною медаллю. У той час він написав кантату на оду Шиллера «До радості». Серед інших робіт Чайковського, написаних у студентські роки, можна виділити увертюру до «Грози» Островського і танці дівчат, які він потім включив в оперу «Воєвода».

У січні 1866 року Микола Григорович Рубінштейн, директор щойно заснованої Московської консерваторії і брат викладача Чайковського, запросив його до Москви, де Петро отримав місце професора класів композиції, гармонії, теорії, оркестровки.

Читайте также:  Как переводится на русский язык weather

У 1868 році Петро Ілліч вперше виступає в якості музичного критика. Тоді ж він знайомиться з членами «Могутньої купки». Вони хоч і відрізнялися у своїх поглядах на музику, але зберігали дружні стосунки.

У цей час у Чайковського прокидається інтерес до програмної музики. Програмна музика – це жанр, в якому задум музичного твору переданий в супутньому трактаті. Балакірєв пропонує Петру написати увертюру-фантазію, і він починає працювати над «Ромео і Джульєттою», яка згодом принесла йому світову славу, і з якої популярність композитора почала швидко зростати.

Приблизно в цей же час він познайомився з оперною співачкою Дезіре Арто. Вони були закохані, і навіть планували одружитися.

Сімдесяті роки дев’ятнадцятого століття у творчості Петра Чайковського стали часом пошуків. Він захопився минулим Росії, її історією, культурою і побутом, українським походженням свого роду. Тоді він пише опери “Мазепа”, «Опричник», «Черевички», «Снігуронька», балет «Лебедине озеро»

До 1877 стали ходити різні непристойні чутки про його особисте життя, і, щоб покінчити з плітками, він вирішує одружитися на Антоніні Мілюковій, колишній студентці консерваторії. Та всього через декілька тижнів їх шлюб розпався, хоча розлучитися їм не вдалося, і вони так і жили в роздільному шлюбі.

Отримавши певну свободу, він наступного року залишив Московську консерваторію і виїхав за кордон. Цю поїздку проспонсорувала Надія фон Мекк (його таємна прихильниця), вдова залізничного магната, з якою Петро особисто ніколи
не зустрічався, але вів активне листування. Їх дивні стосунки завершилися в 1891 році, коли фон Мекк раптово припинила посилати і листи, і гроші. Їй він присвятив свою Четверту симфонію.

У 1881-му році він зрозумів, що з боргами пора щось робити. І написав імператору листа, в якому просив позичити йому три тисячі рублів з ​​тим, щоб борг вираховувався з наступних постановок Чайковського.

Можливо, це стало однією з причин того, що в середині вісімдесятих років Чайковський знову починає активно працювати, його вибирають директором Московського відділення РМО, а його роботи стають широко відомі за кордоном. У 1885 році він припиняє активні подорожі по Європі та Росії і поселяється в поміщицькому будинку під Клином.

Наприкінці свого життя він працював все більше не як композитор, а як диригент. У 1889 році він здійснює тур по Німеччині і Швейцарії, в якому знайомиться з Йоганнесом Брамсом і Едвардом Грігом.

А навесні 1891-го року Чайковський відправляється в США. Там він успішно виступає в якості диригента.

1893-й рік. Петро Чайковський випив некип’яченої води, заразився холерою і через кілька днів, 6 листопада, помер. Всього лише за 10 днів до цього відбулася прем’єра його Шостої симфонії. Олександр Третій, який був у той час імператором, особисто покрив всі витрати на похорон композитора.

Источник

Біографія Петра Чайковського – біографія Чайковського П. І. – фото, відео

Дата народження: 25 квітня 1840 р.
Дата смерті: 25 жовтня 1893 р.
Місце народження: Воткінськ, Російська Імперія

Чайковський Петро Ілліч – напевно, найвідоміший російський композитор. Так само Чайковський був відомий як диригент і педагог.

Петро з’явився на світ навесні 1840 року в Вятської губернії. Сім’я була багатодітна – у Петра було п’ятеро братів і сестер. Мати, Олександра Андріївна, вела господарство і займалася вихованням дітей. Батько, Ілля Петрович, був інженером.

Саме мати прищепила дітям любов до музики, щовечора граючи на фортепіано. Коли Петрові було 9 років, родина переїхала в Санкт-Петербург.

Незабаром Петро почав вчитися в училище правознавства, і саме там отримав перші уроки музики. Це предмет був зовсім не обов’язковий до вивчення, але викладали його талановиті вчителі.

Звичайно, після закінчення училища Петро отримав зовсім не музичний диплом і відправився працювати чиновником у Міністерство юстиції. Але музика, як і раніше, не відпускала його, і Петро продовжив саме музичну освіту. Сталося це в Петербурзькій консерваторії. Проявивши себе, студент закінчив її з медаллю і був запрошений вже на викладацьку діяльність в московську консерваторію.

У цей період життя він почав писати критичні музичні статті, став спілкуватися зі знаковими композиторами своєї епохи. Паралельно почав писати. Першим творінням стала «Ромео і Джульєтта», увертюра.

Незабаром пішли і нові твори, які вразили не тільки російських слухачів, але і зробили композитора всесвітньо відомим. Напевно, кожен хоч раз у житті чув ці шедеври – «Лебедине озеро», музику до «Снігуроньці». Можливо, свій слід у творчості залишили глибокі особисті переживання Петра – його кохана Д. Арто раптово розірвала стосунки з композитором і навіть влаштувала шлюб з іншим чоловіком.

Незабаром послідувала закордонна поїздка. Виїхавши з Росії, композитор не перервав повідомлення з Н.фон Мекк, знатної дамою, яка любила Петра. Повернувшись, композитор продовжив роботу над твором нових творів, так і свою диригентську діяльність.

Він був досить відомий як диригент і нерідко виступав за кордоном. Величезним успіхом супроводжувалися його концерти в Новому Світі в 1891 році.
Особисте життя формально була налагоджена – відбувся шлюб з А. Милюковой. Але його не можна було назвати справжнім, оскільки молодята практично відразу перестали жити разом.

Кілька років перед смертю Петро Ілліч провів у Клину. Він завжди мріяв про власний будинок, але скромне утримання не дозволяло придбати його. У результаті він знайшов будинок для проживання і навіть займався благодійністю, займаючись облаштуванням школи для сільських дітей.

У жовтні 1893 року в одну з поїздок до Петербурга, композитор відвідав ресторан на Невському проспекті. Незважаючи на епідемію холери, недбайливий офіціант приніс композитору воду, яка не пройшла термічну обробку. У підсумку Петро заразився холерою, яка буквально за години призвела до зневоднення і в результаті до смерті.

Після смерті газети зарясніли повідомленнями, що це було самогубство на тлі постійних скандалів, пов’язаних з нетрадиційною орієнтацією композитора. Згодом чутки про самогубство були спростовані.

Досягнення Петра Чайковського:

• У балетних постановках вивів музику на рівноправне місце з танцем
• Створив 10 повноцінних опер
• Автор семи симфоній, понад сотні романсів
• Створив три геніальних балету

Читайте также:  Будущее время образование в русском языке

Дати з біографії Петра Чайковського:

• 1840 р. з’явився на світ
• 1850 р. переїзд Чайковських в Санкт-Петербург
• 1852 р. початок занять музикою
• 1859 р. завершення навчання в училищі
• 1868 р. дебют в якості музичного критика
• 1877 р. одруження з А. Милюковой
• 1881 р. поїздка в Італію
• 1891 р. поїздка в Америку
• 1892 р. переїзд в Клин
• 1893 р. став доктором Кембриджського університету
• 1893 р., 6 листопада помер від захворювання на холеру

Цікаві факти Петра Чайковського:

• Своєму племіннику, Ст. Давидова, Чайковський заповів частину спадщини і присвятив одну з симфоній
• Мав близькі стосунки з візником, своїми слугами, так і з людьми свого кола
• Є кілька монет, випущених в Росії в честь композитора
• Мається ряд поштових марок з зображенням великого композитора на них

Источник

Всі публікації стосовно письменника: Андрій Чайковський

Народився письменник в Самборі в родині дрібних урядовців. Рано залишився сиротою, виховувався в родичів в селі Гордині коло Самбора. З дитячих літ добре пізнав життя і побут дрібної шляхти Галичини, яка була основою війська галицьких князів і королів, що пізніше відтворив у своїх творах.

Початкову освіту отримав удома, відтак закінчив Самбірську гімназію, де належав до таємної учнівської громади. У 1877 р. записався на філософський факультет Львівського університету. Не маючи коштів на прожиток, вступив на однорічну військову службу, отримав офіцерський ранг, а повернувшись до Львова, продовжив навчання на правничому факультеті. У січні 1882 р. як резервовий офіцер був мобілізований до війська на придушення повстання у

Боснії. Саме спогади про це стали першим літературним твором Чайковського, який високо оцінив Іван Франко та заохотив до подальшої літературної праці.

Після закінчення університету А. Чайковський працював як адвокат у Бережанах. Там одружився з Наталею, рідною сестрою відомого на всю Галичину громадського діяча та вченого Дем’яна Гладиловича, там написав свої численні твори, співпрацював з часописом «Діло» і фактично став організатором українського життя Бережанщини.

Слід зазначити, що цікавими дослідженнями з юриспруденції є його праці «Процес Ісуса Христа» (написана 1893 року на підставі Святого Письма, євангелій Страсних, творів Е. Ренана та ін.), «Староатенський процес кримінальний» (надрукована у 1897 р. у «Часописі Правничій») та деякі інші фахові статті, що побачили світ у різних періодичних виданнях.

Найбільшим твором А. Чайковського, саме тим, який автор вважав найголовнішим, є роман «Сагайдачний», задуманий у шістьох частинах. Водночас цей твір мав чи не найнещасливішу долю, переслідувався польською окупаційною владою. У рекламному повідомленні до його історичного нарису «Петро Сагайдачний» (1927) зазначалося, що друкується продовження роману під назвою «Гетьман» як четверта і п’ята частини, та вони світу не побачили. Літературознавець В. Яременко пробував, але без успіху, розшукати рукопис цих частин роману.

І хоч не всі твори А. Чайковського на історичну тематику однаково рівні, спостерігається певна ідеалізація козаччини. Та своєї актуальності глибокого, дещо романтичного, патріотизму вони не втратили донині. За рік до святкування 40-річного ювілею письменницької діяльності, відповідаючи на анкету «Нового Часу», А. Чайковський написав таке: «Я поклав собі за ціль мого життя переповісти в белетристичній формі здебільшого нашу історію з козацького періоду, і тим заповнити цю прогалину в нашій літературі. До того часу мало хто до того брався, праця така вимагає багато труду і студій, а далеко легше фантазувати на теми буденні, з життя».

Перед самою війною А. Чайковський перебрався мешкати до рідного Самбора, де його зустріли бурхливі воєнні події, визвольні змагання. Після окупації Самбора російським військом у 1914 р. за доносом місцевих москвофілів його заарештували і ув’язнили у львівській тюрмі «Бриґідки». Після падіння ЗУНР родина Чайковських оселилася в Коломиї. Уже в поважному віці А. Чайковський співпрацював з Українським національно- демократичним об’єднанням (УНДО). Саме на коломийський період життя припадає основна частина, так би мовити, «козацького» періоду творчості А. Чайковського.

«Я так щиро вірив в успіх нашої святої справи, я ніколи стільки не працював, як у тім періоді наших визвольних змагань. А цю мою працю зрозуміє лиш той, хто працював серед таких самих обставин, як я: під гуком гармат і тарахкотіння скорострілів, коли то від часу до часу покажеться, зафуркотить у повітрі птичка і від часу до часу знесе залізне яєчко з екразитовим жовтком.

Мимо того я працював у тій твердій непохитній вірі, що наша свята справа не може пропасти та що ми по сотках літ неволі заживемо в своїй батьківщині своїм вольним життям.

Та нараз усе порскнуло, мов миляний пузир на воді. Нас перешахрували, продали, зробили з нас подарунок тим, що більше обіцяли дати. По такім розчаруванні можна було збожеволіти».

Звичайно, що саме такого, справжнього патріотизму, А. Чайковському не могли пробачити більшовицькі ідеологи. Саме тому не видавалися навіть його художні твори. Лише в час хрущовської відлиги Юрій Мельничук спробував підняти якось з небуття заслуженого письменника. Готуючи до друку збірку творів А. Чайковського «За сестрою» (Львів, 1958), він написав про автора

чималу розвідку у вигляді літературного портрета. Полаявши, як годиться, А. Чайковського за те, що той «занадто велику данину віддав на жертовник австро-угорського і буржуазно- націоналістичного патріотизму», не зрозумів, бачте, жовтневої революції, Ю. Мельничук, одначе, зібрав достатньо багато біографічного матеріалу, і це було великим кроком уперед для відновлення пам’яті про письменника.

Але навіть Мельничуку такого тоді не пробачили. Відомий вульґаризатор і погромник від літератури Володимир Бєляєв у статті «Об’єктивність чи об’єктивізм» накинувся на свого брата по перу, звинувативши в ідеалізації діяльності А. Чайковського, мало самому Мельничуку не «пришив» «націоналізм» за публікацію творів відомого письменника.

2 червня 1935 р., лише на кілька днів переживши своє 78-ліття, А. Чайковський помер у Коломиї. Його похорон перетворився у велику маніфестацію українства в давньому культурному центрі Галичини.

Скільки діячів культури, якими могла б гордитися будь-яка нація, були закриті через безглузде ідеологічне табу. Тільки в часи незалежності прийшли до нас Михайло Грушевський, Іван Крип’якевич, Богдан і Левко Лепкі, Євген Маланюк, Олена Теліга, Олег Ольжич та ін. Ми відкриваємо для себе поважну літературу діаспори, повертаємо собі письменників Розстріляного і Задушеного відродження. І серед тих, кого треба ще по-справжньому відкрити, є Андрій Чайковський.

Источник

Интересные факты из жизни